Нова редакція ст. 58 Конституції України з Коментарями.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Коментар до ст. 58 Конституції України

Частина 1 ст. 58 Конституції закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі. У Рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 р. № 6 рп/2000 у справі про зворотну дію кримінального закону в часі пояснюється, що «суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності…». Тому заборона зворотної дії в часі означає, що приписи законів та інших нормативно правових актів не поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності. У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1 рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно правових актів наголошується на тому, що «до події, факту застосовується той закон або інший нормативно правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце». При цьому не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно правового акта щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акта в часі).

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності (див. коментар до ст. 57 Конституції). На думку Конституційного Суду України, «закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно правового акта» (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. № 1 зп у справі щодо несумісності депутатського мандата).

Слід нагадати, що принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів також знайшов своє закріплення в міжнародно правових актах, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ст. 7).

Водночас Конституція передбачає зворотну дію законів та інших нормативно правових актів у часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Це правило також є загальновизнаним принципом права, що має чітко виражену гуманістичну спрямованість. Згідно з цим правилом «щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно правовий акт, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього рішенні» (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1 рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно правових актів).

У цьому Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що «положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб». Цей висновок буї! зроблений Конституційним Судом України виходячи з того, що ст. 58 Конституції знаходиться в розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Як сказано в Рішенні Конституційного Суду, «про це свідчить як назва даного розділу, так і системний аналіз змісту його статей і частини другої статті 3 Конституції України».

Отже, відповідно до цієї правової позиції закони, які пом’якшують і скасовують відповідальність, завжди мають зворотну силу для фізичних осіб; для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону – воно діє автоматично. Стосовно юридичних осіб закони за загальним правилом теж не мають зворотної дії. Але і тут як виняток зворотна дія все таки є можливою. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли закон пом’якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як зауважив з цього приводу Конституційний Суд України, «надання зворотної дії в часі таким нормативно правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно правовому акті».

Наведені вище аргументи Конституційного Суду України свідчать про те, що заборона зворотної сили (у всіх інших випадках, крім пом’якшення або скасування відповідальності) теж стосується тільки нормативно правових актів, що регулюють права й обов’язки громадян. Тому в принципі будь який нормативно правовий акт на основі спеціальної вказівки в його тексті може мати для юридичних осіб зворотну дію в часі. Принаймні норма ч. 1 ст. 58 Конституції, за логікою рішення Конституційного Суду України, не стоїть на перешкоді для законодавця.

Слід наголосити на тому, що багато науковців не підтримують зазначену правову позицію Конституційного Суду України, вважаючи, що поширення дії правила про заборону зворотної сили законів і про дозволені винятки не тільки на фізичних, але й на юридичних осіб не суперечить Конституції України. Наприклад, в окремій думці судді Конституційного Суду України Козюбри М. І. у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно правових актів слушно наголошується, що «правило «закон зворотної сили не має» (lex ad praeterian non valet), сформульоване ще давньоримськими юристами, нині визнано всім цивілізованим світом, незалежно навіть від того, закріплене воно в конституції чи ні. Це правило фактично стало правовою аксіомою. Тим більше це стосується держав, у конституціях яких фіксується їх неухильне прагнення слідувати надбанням цивілізації – принципам правової держави, верховенства права тощо … Ніяких винятків щодо певних категорій, зокрема юридичних осіб, це правило не передбачає. В цьому відношенні воно є універсальним». Крім того, доцільно взяти до уваги той факт, що більшість нормативно правових актів, які визначають права й обов’язки юридичних осіб, тим або іншим чином стосуються інтересів громадян (засновників, працівників тощо). Тому гарантії прав юридичних осіб можуть одночасно розглядатися і як гарантії прав фізичних осіб.

Необхідно зауважити, що юридичній практиці відомі приклади широкого розуміння вимоги ст. 58 Конституції про надання зворотної дії в часі законів, що пом’якшують або скасовують відповідальність особи (див. лист Департамента валютного контролю і ліцензування Національного банку України від 26 лютого 2010 р. № 28 311/599 3019 та лист Державної податкової адміністрації України від 26 лютого 2010 р. № 4014/7/22 5017 з приводу зміни законодавчо встановлених строків розрахунків за експортними, імпортними операціями резидентів). Так, на підставі того, що ця вимога є загальновизнаним принципом права, було зроблено висновок, що вона стосується як фізичних, так і юридичних осіб. Це свідчить про відхилення практики від зазначеної правової позиції Конституційного Суду України.

Слід також звернути увагу на те, що формулювання ч. 1 ст. 58 Конституції ставить під сумнів можливість зворотної дії закону, що передбачає інше поліпшення щодо прав людини і громадянина, ніж пом’якшення або скасування відповідальності. Отже, ми маємо справу з парадоксальною ситуацією: при формальному тлумаченні ст. 58 законодавець позбавлений можливості надати зворотну силу законові, сприятливому для громадянина.

На нашу думку, враховуючи загальний сенс ст. 58 Конституції, можна зробити висновок про неприпустимість надання законам зворотної дії не тільки шляхом прямої вказівки про це в самому законі, але й через прийняття законів, які за своїм змістом мають таку дію, хоча б і без спеціальної вказівки про це в тексті закону. З цієї ж причини також неприпустимим є надання законам зворотної дії в актах офіційного тлумачення чи правозастосовною практикою.

Згідно з ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Це правило закріплює базовий принцип європейського правового мислення – Nullum crimen, nulla poena sine lege (ніякого злочину, ніякого покарання без закону). Притягнення до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, представляє собою один із найбільш небезпечних випадків зворотної дії в часі законів та інших нормативно правових актів. Тому цю заборону слід розглядати у причинно наслідковому зв’язку з нормою, закріпленою в ч. 1 ст. 58 Конституції.

Водночас слід пам’ятати, що згідно із ч. 2 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод подібне правило не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь якої особи за будь яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями. У даному випадку йдеться про застосування кримінального права проти держави та її «слухняних виконавців»; заборона зворотної дії не стосується «злочинності, посиленої державою».

Інший коментар до статті 58 Конституції України

За загальним положенням, встановленим цією статтею, закони та інші нормативно-правові акти (укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, накази міністерств та держкомітетів тощо), не мають зворотної сили в часі, тобто №е поширюються на поведінку, що мала місце /в той період, коли відповідний акт ще не був прийнятий або ще не набрав чинності (щодо моменту набрання законом чинності див. коментар ст. 94 Конституції). Не має зворотної сили як закон, що вперше встановлює юридичну відповідальність за певну поведінку, так і акт, який обтяжує відповідальність за вчинення будь-якого діяння порівняно з діючим законом.

Виняток з цього правила становлять закони або інші нормативно-правом акти, що пом’якшують або скасовують відповідальність і саме тому мають зворотну силу.

Скасування юридичної відповідальності означає повну її відміну. В цих випадках закон чи інший нормативно-правовий акт або їх частини, що встановлювали відповідальність, втрачають силу. Втрачати силу вони можуть у таких формах: про це безпосередньо сказано в наступному законі або іншому нормативно-правовому акті; новий закон або інший нормативно-правовий акт фактично своїм змістом припиняють дію попередніх; закон або інший нормативно-правовий акт були прийняті на певний строк, і цей строк закінчився.

До законів або інших нормативно-правових актів, що пом’якшують відповідальність, відносяться ті, які порівняно до попередніх:

передбачають більш м’який вид покарання або іншого заходу впливу (замість позбавлення волі – штраф тощо); або, залишивши більш суворий вид покарання або іншого заходу впливу, встановлюють поряд з цим, альтернативно, більш м’який вид санкцій. Наприклад, в санкції статті попереднього закону передбачалося лише позбавлення волі, а в наступному – позбавлення волі або виправні роботи;

скасовують в альтернативних санкціях покарання більш суворого виду;

знижують у відносно визначених санкціях мінімальну або максимальну межу покарання або обидві ці межі. Наприклад, замість позбавлення волі на строк від 2 до 5 років, встановлюють строк від 1 до 5 років, або замість строку від 2 до 7 років встановлюють строк від 2 до 5 років тощо;

встановлюють у диспозиціях статей ознаки, що пом’якшують відповідальність особи. Наприклад, у диспозиції ст. 160 КК України в редакції законів від 12 січня 1983 р. і 8 лютого 1995 р. вартісна межа кримінально-караної незаконної порубки в лісах 1 групи і була 100 і 200 крб. Законом від 6 березня 1996 р. ця межа була підвищена до 250 та 300 мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, нова редакція цієї статті пом’якшує відповідальність особи і закон від 6 березня 1996 р. в цій частині має зворотну силу;

конкретизують положення так званих бланкетних диспозицій, фактично пом’якшуючи відповідальність особи. Наприклад, положення диспозиції ст. 106 КК України (легкі тілесні ушкодження) конкретизувалися Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від 11 січня 1978 р. Згідно з цими Правилами до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я відносились такі, що потягли тимчасову непрацездатність особи на строк до 12 днів. Але новими Правилами від 17 січня 1995 р. до тілесних ушкоджень такого ступеня відносяться ті, що потягли короткочасну непрацездатність особи на строк від 6 до 21 дня Таким чином, Правила 1995 р. фактично пом’якшили відповідальність особи за спричинення легких тілесних ушкоджень. Тому в цій частині зазначений нормативний акт має зворотну силу.

В тих випадках, коли закон або інший нормативно-правовий акт частково посилюють відповідальність, а частково пом’якшують, вони мають зворотну силу лише в тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

Частина 2 ст. 58 закріплює ще одне важливе положення, за яким правопорушення – це лише таке діяння, що на час його вчинення визнавалося таким, що суперечить закону. Іншими нормативно-правовими актами відповідальність за правопорушення встановлюватися не може. Тому це положення слід розглядати як втілення відомого принципу демократичного суспільства: немає злочину і немає покарання без вказівки про це в законі.

Часом вчинення діяння слід вважати період, коли була виконана протиправна дія або мала місце протиправна бездіяльність. Оскільки ознаками правопорушення є діяння і наслідок, то особа несе відповідальність за законом, який був чинним на момент скоєння діяння, а не настання наслідку.

В цілому прокоментовані положення ст.58 Конституції свідчать про гуманні принципи, закладені в цій статті, завдяки чому людина може бути впевнена, що незалежно від будь-яких змін політичного, економічного або соціального характеру в країні вона не може бути притягнута до відповідальності, якщо на час дії закону або іншого нормативно-правового акта не вчинила правопорушення, ним передбаченого.